03.04.17

Поетична 5-хвилинка з Олесем Гончаром

                   
   ДУМИ ПРО БАТЬКІВЩИНУ

Здрастуй, мій сонячний краю,
Ти снишся мені і тут,
Серцем щодня я літаю
До тебе, за бистрий Прут.

Як пишуть листи солдати,
Тужливо стає мені.
Кому ж мені написати,
Якій догукнути рідні?
Той — мамі, а той — дружині,
Той — сестрам, а той — братам.
А я напишу — Україні!
Сонцю її і степам,

Сивим, як згадки, могилам,
Що тонуть в імлі голубій,
Шляхам, окутаним пилом,
Якими пішли ми в бій.

Бачу далекі вершини
В тумани повитих Карпат.
Може, моя то Вкраїна
Біліє черідкою хат?

Слово, в бою огрубіле,
У тому краю забрини,
Де вишні в убранні білім
Мене виглядають з війни.
1944
                 
                 ***
Хто мене вправі судити
В зборищі цьому рабів?
Гордий, нікому годити
Ніколи в житті я не вмів.
Й за гроші я не продався,
Під силою спину не гнув.
Гордий! Зате й настраждався —
          нівроку,

Щасливим ніколи не був.
1943


НА ЗОЛОТИХ ПАРУСАХ
Красуня задумана осінь
Золоті паруси нап’яла.
І сонце променем косим
Мене протяло, мов стріла.
Із прекрасним на серці болем,
Із осколком у серці ясним
Я на кряж по камінню голім
Лісом іду багряним.
Заберусь на саму вершину,
Подивлюся — відомо куди!
Немов невгамовному сину.
Я серцю скажу: лети!
Крізь осінь оцю золотаву,
Через кряжів гірських моноліт
Лети у мою державу,
В молодий мій стомовний світ.
І спитається осінь: хто це
По горах стрімких та лісах
Пролітає, прострілений сонцем,
На моїх золотих парусах?

ЗО вересня 1945 р., Балатон


                            Живий голос поета:



Немає коментарів:

Дописати коментар